Для чого зростатимуть тарифи
Або Кому потрібен закон, який під соусом «вимоги МФВ» геть заплутав усе в і так заплутаному житлово-комунальному господарстві.
З 1 травня цього року підвищилися тарифи на газ для населення, а наприкінці квітня набув чинності новий закон — «Про внесення змін до деяких законів України» (щодо удосконалення розрахунків за енергоносії), який змінив відносини на ринку надання комунальних послуг і механізм затвердження тарифів на послуги з централізованого опалення, гарячого водопостачання та водопостачання.
На думку авторів, закон створить сприятливі основи для збалансованого розвитку ринку житлово-комунальних послуг, покращить відносини виконавців та споживачів, підвищить якість послуг та ефективність механізму формування і встановлення тарифів на їх надання.
Варто зазначити, що законопроект № 4644, внесений урядом України 7 квітня (а 9 квітня доопрацьований варіант було внесено народним депутатом, головою Комітету Верховної Ради України з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки Миколою Мартиненком), позиціонувався як необхідний для отримання кредиту від МВФ, тому був ухвалений Верховною Радою з блискавичною швидкістю вже наступного дня.
Чи захистить новий закон права українців і покращить якість комунальних послуг в умовах підвищення тарифів?
ВІДНОСИНИ ВИКОНАВЦІВ КОМУНАЛЬНИХ ПОСЛУГ ТА СПОЖИВАЧІВ
Законом «Про загальнодержавну програму реформування і розвитку житлово-комунальної галузі» Україна проголосила курс на демонополізацію ринку управління житловим сектором. Суть реформи полягає в тому, що підприємства — природні монополісти (виробники води і теплової енергії) повинні продавати свої послуги «на вході в будинок», оскільки багатоквартирний будинок є спільною сумісною власністю власників приміщень у ньому. А мешканці повинні самі обрати спосіб забезпечення себе якісною холодною, гарячою водою та опаленням — самостійно, через ОСББ або найнявши управляючу компанію. Проте на сьогодні, немає ні законодавчих, ні економічних можливостей для реалізації такої схеми. У частині міст підприємства — природні монополісти (виробники комунальних послуг згідно із Законом України «Про житлово-комунальні послуги») виступають одночасно і їхніми виконавцями, тобто надають послугу «до крана чи батареї» споживачам. У частині міст ОСББ є колективними замовниками послуг у виробників або ж виконавцями комунальних послуг призначені жеки (комунальні чи приватні). Тарифи для підприємств-монополістів на водопостачання, водовідведення, теплову енергію встановлювала Національна комісія регулювання ринку комунальних послуг (НКРКП), а для виконавців на послуги з водопостачання та водовідведення, гарячого водопостачання і централізованого опалення — органи місцевого самоврядування.
Згідно з новим законом, тепер виконавцями послуг із централізованого водопостачання й водовідведення будуть лише підприємства, які «провадять господарську діяльність із централізованого водопостачання та водовідведення», централізованого опалення і гарячого водопостачання — «суб’єкти господарювання з постачання теплової енергії». Договір на надання послуг із централізованого опалення, послуг із централізованого постачання холодної води, послуг із централізованого постачання гарячої води, послуг із водовідведення (із використанням внутрішньо-будинкових систем) у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та виконавцями цих послуг. Інакше кажучи, виконавцями послуг будуть підприємства — природні монополісти.
Разом із тим, відповідно до Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» й інших нормативно-правових актів у цій сфері, визначено, що «виробник послуг із централізованого водопостачання та водовідведення надає послуги виключно до зовнішнього зрізу будинку», тобто без використання внутрішньобудинкових мереж. Автоматично створюється колізія між нормами чинного законодавства, що неминуче означатиме плутанину в застосуванні цих норм на практиці. Новий закон не передбачає передавання функцій з обслуговування.
Варто зазначити, що обслуговування внутрішньобудинкових мереж належить до складу утримання будинку та прибудинкової території і сплачується населенням у квитанції організації, яка за це відповідає (ОСББ чи жеку). Внутрішньобудинкові мережі є спільною сумісною власністю власників приміщень у будинку, і тільки вони мають право ними розпоряджатися. Новий закон не передбачає передавання функцій з обслуговування мереж водоканалам і теплоенерго. Тому за гарячу воду у крані чи тепло в батареї монополіст відповідати не буде на практиці ніколи — а хто зможе довести, що винен виробник-виконавець, який подав теплоносій нижчої температури, а не жек, який не відремонтував труби в будинку?
У тих випадках, коли підприємства-монополісти не є виконавцями, закон просто не спрацьовує. Він не дає вказівки на припинення старих договорів чи скасування ухвал про призначення виконавців. Наприклад, дуже складно уявити, як у Києві ПАТ АТ «Водоканал» відповідатиме за послугу з водопостачання і водовідведення перед киянами, якщо виконавцями послуг на законних підставах (ОСББ чи ОМС) призначені жеки або ТзОВ «Водоканал-Сервіс» (дочірнє підприємство ПАТ АТ «Водоканал»).
МЕХАНІЗМ ФОРМУВАННЯ І ВСТАНОВЛЕННЯ ТАРИФІВ
Законом внесено зміни до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», які скасовують повноваження органів місцевого самоврядування встановлювати тарифи на послуги з централізованого опалення, постачання холодної води, послуги з централізованого постачання гарячої води, послуги з водовідведення (із використанням внутрішньобудинкових систем), оскільки тарифи на ці послуги встановлюються національною комісією, яка здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг.
Разом з тим, відповідних змін до Закону України «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг» щодо додаткових повноважень Національної комісії, яка здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг із установлення тарифів, на «централізовані» послуги не внесено. До того ж, Нацкомпослуг, як відомо, встановлює тарифи лише для своїх ліцензіатів. Чи означатиме це, що всі виконавці послуг (включно із жеками) повинні отримати ліцензію в Нацкомпослуг? До того ж, надання послуг не є ліцензійною діяльністю, а відповідних змін щодо визнання такої діяльності ліцензійною — не передбачено. Якщо ні, то хто встановлюватиме тарифи для виконавців послуг-неліцензіатів? Чи вони працюватимуть на добровільних засадах?
Окремо варто зупинитися на «гарячій воді». За новим законом, виконавцем послуг із централізованого постачання гарячої води для об’єктів усіх форм власності є суб’єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація). Реалізація зазначеної норми на практиці на сьогодні є неможливою, оскільки поряд із визначенням виконавця послуги з постачання гарячої води не було визначено виробника гарячої води.
На сьогодні в законодавчих актах України відсутня навіть необхідна базова термінологія щодо гарячої води і гарячого водопостачання. Так, відсутні поняття «гаряче водопостачання», «гаряча вода», «виробництво гарячої води», «виробник гарячої води», які є вкрай необхідними для провадження діяльності у сфері гарячого водопостачання та можливості здійснення господарсько-договірних взаємовідносин між відповідними учасниками відносин, пов’язаних з гарячою водою (постачальниками питної води, теплопостачальними організаціями, житлово-експлуатаційними організаціями і споживачами).
З огляду на особливість сфери гарячого водопостачання, яка полягає в тому, що гаряча вода складається із двох компонентів: води й теплової енергії, які виробляються різними підприємствами: водоканалами та енергогенеруючими компаніями, тож, відповідно, перебувають у різних площинах правового регулювання, для подолання кризових явищ у життєво необхідних для суспільства сферах комунального господарства, ефективного усунення наявних прогалин у законодавстві, що гарантуватиме захист прав та інтересів споживачів гарячої води, а також усунення можливості зловживань і безвідповідальності з боку всіх учасників таких правовідносин, необхідне ухвалення окремого спеціального закону в сфері гарячого водопостачання.
РОЗРАХУНКИ ЗА ЕНЕРГОНОСІЇ
Закон України «Про теплопостачання» доповнено статтею 19 щодо порядку оплати теплової енергії, для виробництва якої повністю або частково постачається природний газ гарантованим постачальником, здійснюється споживачами теплової енергії шляхом перерахування коштів на рахунки зі спеціальним режимом використання, які відкривають теплопостачальні організації в уповноваженому банку.
Порядок розподілу коштів ще повинен затвердити Кабінет Міністрів України, але в умовах, коли тарифи на теплову енергію не зафіксовані на економічно обґрунтованому рівні та не прописано алгоритм розподілу коштів, які містяться на рахунках зі спеціальним режимом використання, — незрозуміло, яким для підприємств — споживачів теплової енергії буде порядок нарахування коштів для виплати заробітної плати, сплати податків і зобов’язань перед соціальними страховими фондами, розрахунків за кредитними угодами, що також має здійснюватися в першочерговому порядку, а за невиконання зобов’язань законодавством передбачено санкції аж до кримінальної відповідальності.
Як бачимо, законодавчі новели не лише жодним чином не сприятимуть поліпшенню комунальних послуг для населення, вони поглиблюють монополізацію ринку й лише ускладнюють наявні проблеми. Єдиним позитивом може бути те, що монополіст не матиме можливості відмовитися укладати індивідуальні договори з мешканцями, якщо раніше він цього не бажав.
Але кому потрібен такий закон, який під соусом «вимоги МФВ» геть заплутав усе в і так заплутаному житлово-комунальному господарстві, — залишається лише здогадуватися. Одне можна сказати точно: з такими ініціативами ніхто системно реформувати галузь не планує. А тарифи зростатимуть, до того ж, суттєво.
Тетяна БОЙКО спеціально для газети День
